Какое будущее мы строим?Есть ли оно вообще?

Светлана Овчаренко

Доктор философских наук, профессор, культуролог,
автор монографии «Информативность жанра», статей и лекционных курсов
по философии культуры и экономики, эстетике, этике, культурной политике

 

Роман «Деньги» – это приглашение. Нас, читателей, приглашают к интеллектуальной игре в стили, жанры и поэтику символических метафор. И даже больше – к мысленному эксперименту с социальным устройством и социальной моралью мира, всеобщим эквивалентом добра и зла которого стали деньги. Глобальность поднимаемых автором проблем можно выразить через девиз «Деньги исчезли!», своей фундаментальностью восходящим к знаменитому тезису «Бог умер!».

Этот роман написан о завтрашнем мире всех континентов, наций и рас, и, в то же время, о современной Украине; в нем причудливо переплетаются фантазия и наша уникальная политическая реальность здесь и сейчас; призывы к переменам и предостережения для тех, кто испугается собственной смелости быть другим.

Автор называет свое произведение – «роман-океан». Этот текст, как океан, стихийно непредсказуем по форме и сюжету, может затягивать в темные глубины нравственных сомнений и дать насладиться слепящими брызгами изысканной поэтичности. Он может выбросить на берег парадоксов, заблуждений и неожиданных переосмыслений, абсолютной искренности и мстительной ненависти. У каждого читателя будет возможность проплыть его в своем ритме, темпе, на доступной глубине и отдаленности от берега общих норм и правил.

Для меня этот роман – эстетическое и философское открытие в современной мировой литературе. Это произведение для тех, кто способен чувствовать фундаментальное родство всех форм жизни на планете и размышлять о равном праве оставаться живым. Роман окунет вас в эмоции шторма и штиля.

 

Олександр Пронкевич

Доктор філологічних наук, професор

 

      ... Твір В. Мазур – широкий інтелектуальний роман, який порушує  чимало інших важливих тем. Напевно, найголовніша з них (мені здається, що в романі вона важливіша за гроші) – це конфлікт цивілізацій, а точніше боротьба-діалог двох різних підходів до організації колективного і особистісного буття. Один із них втілений в образі суспільства порядку, яке засноване на розумі, точніше на раціо, а інший представлений у вигляді опису форм життя, які більше тяжіють до природи, що привносить у відносини між людьми своєрідний теплий хаос, котрий творить життя.

     Письменниця прекрасно розуміє, чим хороші і водночас погані обидва ці світи, які в романі рознесені географічно і знаходяться в стані то прихованої, то очевидної війни. Знову промовчу, чим закінчиться сутичка, але зауважу, що вже сама модель взаємовідносин між цивілізаціями, зображена в романі, відтворює у свідомості читача картини зіткнень глобальних ціннісних парадигм. Це можуть бути Захід і Схід, християнство та іслам, Росія й Україна. Я впевнений, в інших читачів буде свій ряд асоціацій-бінарних пар, в який ми досі намагаємося втиснути різнобарвну сучасність, незважаючи на весь скепсис постмодернізму, що вчинив спробу вийти за вузькі рамки взаємовиключних протиставлень і намацати новий шлях, спираючись на деконструктивістську віру. 

     ... 

В. Мазур навряд чи згодна з тим, що «діджиталізований капіталізм» є останнім словом в історії. Вона любить і знає європейську культуру, особливо в її французькому варіанті, але й далі наполягає, що її відточені логікою принципи занадто спрощують реальність. Ось чому зображені у романі картини менш організованого суспільства, яке виникло у результаті катастрофи, виглядають як зачатки чогось нового, більш гнучкого, більш органічного, більш гуманного, ніж протиставлена ​​ йому «передова» цивілізація.

Але було би помилкою вважати, що «Гроші» – це твір, у якому увага зосереджена виключно на зіткненні ідей на планетарному рівні. Не менш важливо для автора простежити конфлікт непримиренних ціннісних настановлень у вимірі індивідуальному, тому що океан життя не тільки широкий, але й неймовірно глибокий, як людська свідомість. Саме вона цікавить В. Мазур. У цьому сенсі показовою є доля головного героя Хоакіна, який проходить цілий ряд непростих випробувань, щоб відкрити для себе давно відому істину: ми часто вибудовуємо густий частокіл високих і складних теорій, але не хочемо бачити, що причина нашої кризи криється в іншому місці – в нашій душі, яка погоджується з брехнею...

     На інтелектуалізм книги вказує активне використання інтертексту. Твір В. Мазур, як і багато сучасних романів, містить посилання, що переосмислюють відомі ідеї, образи, ситуації світової культури. «Гроші» – інтелектуальний роман, який сміливо грає з найвпливовішими філософськими навчаннями ХХ століття. Якщо говорити про філософію, це і французький екзістенціалізм, і неомарксизм, і те, що в гуманітаристиці прийнято називати «постмодерністсько-постструктуралістським комплексом» (ідеї Ліотара, Бодрійяра, Фуко, Дерріди, Фукуями). Примітки, наведені у кінці тексту, містять невеликий путівник книгою, в тому числі і її інтертекстуальною складовою. Тут зафіксовані імена тих творців слова, з чиїми текстами В. Мазур грає. Це, звичайно, французькі класики: Франсуа Рабле, Віктор Гюго, забутий в Україні Ромен Роллан, Марсель Пруст, Альбер Камю і багато інших. Вони дорогі і близькі В. Мазур. Показово, що останній сповідальний розділ роману заявлений ​​як написаний французькою мовою. Але письменницю надихають не тільки французькі генії. З-поміж представників інших культур особливе місце посідає Бах. Висловлю припущення, що можна побачити чимало схожого в композиційному плані між музикою геніального композитора і гнучкою динамічною прозою В. Мазур... Більш того, роман «Гроші» занурений в сферу інтермедіальності. У ньому чітко виражені риси музичності, а також текст твору виключно візуальний. На берегах книги читач може побачити спеціальні знаки, які аранжують партитуру роману «Гроші». Застосовуючи відомий вислів Ріхарда Вагнера, книгу В. Мазур можна охарактеризувати як спробу на основі прози створити «тотальний» твір мистецтва...

     

Досягнення «океанічного» звучання в романі В. Мазур забезпечують не тільки жанрова широта і композиція, але всі інші рівні організації тексту. Я вважаю за необхідне коротко зупинитися на кожному з них. На мою думку, окремого коментаря заслуговує володіння В. Мазур широким діапазоном технік письма, що цілком природно для письменниці, сформованої французькою літературною традицією. Відомо, що саме французи (наприклад, той же Ролан Барт, чиє ім'я В. Мазур не забуває згадати у потрібному місці) є піонерами в осмисленні ролі письма як одного з вирішальних чинників побудови людиною власної особистості.

Не хочу зловживати складною термінологією сучасних наратологів, тому обмежуся тим, що зверну увагу читача на найочевидніший показник письменницької майстерності В. Мазур – на майстерне використання граматичних форм в організації процесу розповіді кожного з розділів. «Незнання» – це перспектива персонажа, який бачить світ навколо себе. Все описується в третій особі теперішнього часу. «Хоакін бачить, Хоакін підводиться», але тут же рясно представлені коментарі самого персонажа у вигляді невласне прямої мови. У другому розділі «Страхи» манера оповіді ускладнюється внаслідок підключення ліричної стихії. Текст перетворюється на могутній емоційний потік вражень, які перемежовуються вставками прекрасних віршів, створених у дусі французьких сюрреалістів, але в підсумку розумієш, що це один цільний вірш з чітким метром і сюжетом, розбитим на фрагменти – динамічний світ, сповнений поліфонічним звучанням. Розділ третій «Минуле» написаний від першої особи минулого часу. Це щоденник, який розкриває історію сім'ї Арно й історію катастрофи, пропущену через індивідуальну свідомість. Розділ четвертий «Скорбота» – повернення до наратологічної моделі перших двох розділів: знову третя особа однини теперішнього часу, поєднана з фіксаціями зразків прямої мови і записами внутрішнього мовлення Хоакіна, яке подане не від його імені, а так, ніби він бачить себе з боку і говорить про себе як про чужу (відчужену) людину. Розділ п'ятий «Вищість» написаний у вигляді діалогів, як у творі для театру, а точніше як фіксації розмов, записаних на диктофон самим Хоакіном. Розділ шостий «Профанація» імітує публіцистичний стиль, оскільки відтворює тексти газетних вирізок: наратор і автор видаляються з процесу художньої комунікації. Останній розділ «Злодійство» – це сповідь Хоакіна, написана від першої особи. Протагоніст через тривале читання втратив власний голос, і найбільше його пригнічує те, що його думки тепер стали банальними, загальнолюдськими і що йому потрібно стільки слів, аби їх висловити. Мої міркування з приводу наратологічної структури роману «Гроші» поверхневі. Насправді текстура оповіді книги набагато складніша і більш щільна, що надає їй дивовижну красу...

       «Сліпуче небо, тепл вітер, рокітлив океан, ніжне листя, бездумний вечір, бездонний рух. Ось і поплив Хоакін до заходу ». Як елегантно виглядають ці нанизані на одну нитку короткі форми прикметників, які комп'ютер намагається виправити як такі, що в мові не існують, і які звернені, як говорив А. Рембо, до всіх п'яти чуттів відразу: це світло і фарби, які ріжуть очі, це ласкавість повітряних мас і рослин, які заколисують, наче мати, це тривога стихії водної. Від споглядання природи читач переходить до людської свідомості, яка готова до смерті. Вона очищена від зайвих думок (саме тому вечір, що символізує кінець життя, «бездумний»). Словосполучення «бездонний рух» – ще один привіт французьким сюрреалістам (а може, іспанським поетам-містикам?). Але захід – це точно смерть, тоді чому в кінці речення немає крапки? Напевно, тому що життя триває у нових формах. Але я не про це, а про те, що В. Мазур вміє перетворювати на міфи навіть найпростіші слова.

      Мою рецензію я хотів би закінчити такими словами. Роман Ванди Мазур – яскравий твір сучасної прози, глибокий, тонкий, інтелектуальний, іронічний, сумний. Він зрозумілий і відкритий усьому світу, кожній людині завдяки тим універсальним сенсам, які в ньому містяться. Письменниця подарувала нам серйозну і прекрасну книгу, за що ми повинні бути їй вдячними.

 

 

 

 

Плыть против течения?

Изнурительно, нет, невозможно – разве что ты лосось с друзьями.

Будучи учителем французского языка и литературы, построить завод и проводить отладку системы качества ISO?

Неправдоподобно – под силу только лошади с табуном.

Ставить на сцене романы Эко и Кафки, рассказы Кортасара, пьесы Сартра, Ионеско, Моэма, Метерлинка, и параллельно чинить силосоуборочные комбайны и выталкивать застрявшие в грязи грузовики?

Сумасшествие, не сбивающее полет одного лишь ворона со стаей.

Создавать торговые марки, детские игры, социологические исследования, технологические процессы, катаясь на троллейбусе и горланя песни и «Слава Украине» под гитару в Горсаду.

Несолидно – и чихает на свою мнимую непрезентабельность, пожалуй, только лев со своим прайдом.

Эта чарующая идентификация с животным миром сливается в жарком рок-н-ролле с цитаделью человеческих знаний, мифов, произведений искусства и порождает меня, писателя.

Ванда Мазур

Наверное, автор может себе позволить создать новую разновидность романа и назвать эту разновидность «роман–океан».

Метафора этого названия, при всей нетрадиционности использования стилистической фигуры для обозначения нового понятия, раскрывается гораздо проще, нежели рациональная жанровая специфика. Добираться вплавь до заветного берега без навигатора, то и дело решая сиюминутные задачи: как подскочить на гребень, как использовать ветер и течения, как полюбить риск неизвестности – это вам не в джакузи заниматься симуляцией преодоления, поглощая доходчивые тексты с ожидаемыми смыслами. Читая роман-океан, приготовьтесь к волне.

Сюжетная наполненность романа «Деньги» ставит его в один ряд со всеми «классическими» общепринятыми образцами, которые минимизируют поэтичность, заставляют героя быть простым смертным, при этом отправляя его превозмогать непонятный сегодняшний день целого человечества. Идеи спасения, примирения, построения новых обществ и новых отношений создают густое полотно повествования и предписывают целым континентам и живущим там людям двигаться вдоль заданной концептуальной траектории. «Деньги» - это, безусловно, роман идей.

С формальной же точки зрения жанр «роман-океан» - это новое слово в развитии литературы. Соединение в одном тексте, под одной романной «крышей», таких, на первый взгляд, несочетаемых жанров, как поэзия, театральная пьеса, газетная статья, дневник и письмо, разрывает каноны. Роман невозможно уличить в эклектическом хаосе постмодерна, который урезает во имя «всеядности» любую целостность. Он не пародирует другие формы, не умаляет их достоинств, не разбавляет ими действо, как назидательный урок анекдотами. Скорее наоборот. Каждый жанр в романе работает на полную мощность, решая свои изобразительные задачи и органично вплетаясь в единую канву сюжета: театральная пьеса подчеркивает превосходство диалога над пространством, поэзия раскрывает нюансы характера, газетные статьи стремительно ускоряют событийный фон, письмо окрашивает его эмоциональной пронзительностью, и в итоге мы получаем художественную правду бытия. Нашего с вами бытия в ХХI веке, который уже приучил нас поглощать информацию, перемалывая ежедневно поражающее воображение количество тестовых форм.

Цитаты

Для получения счета заполните, пожалуйста, следующие обязательные поля:

Пересылка книги:
Организация презентаций:
Книготорговцам:
Контактный телефон: